TutaMC

Ще вчора ми разом хвилювалися про здачу вступних іспитів, а потім неймовірно раділи, коли в списку осіб, що вступили до університету, бачили своє прізвище. А сьогодні в нас випускний… І неначе й чекали його 5 років, але коли нарешті прийшов цей день, то ніякої радості не відчували. Можливо лише недавно злилися один на одного і тримали певні образи в серці, але зараз вже нічого не пам’ятаємо. Лише одна думка крутиться в голові – «Ми прощаємось». І навіть найбільші оптимісти не вірять що зможемо зустрітися в повному складі. Та навіть на випускний не всі прийшли, а що вже казати про зустріч випускників через 5 років. Додому їду останнім, багатьох проводжаю і від цього на душі все тяжче. Напевно потрібно було поїхати першим, щоб вдома за клопотати голову різними справами і хоч трішки притупити цей біль. Кажуть кохання найсильніше почуття, але саме зараз я в це не вірю. Ніколи кохання не приносило такої болі як розставання з друзями. Як вірно сказано, цінуємо лише тоді коли втрачаємо… Коли ще місяць назад дівчата з групи казали, що на випускному будуть плакати, то я з цього тільки сміявся. А що зараз? А зараз я сиджу в пустій кімнаті... і вже зовсім не хочеться сміятися. Я зрозумів наскільки сильно я люблю свою групу, кожного з групи, бо мені кожен друг, незалежно від наших стосунків на протязі навчання. Я люблю наш університет, я люблю викладачів. Я люблю всіх. І саме зараз я розумію, що все те що було побудовано за 5 років різко впало, і стало лише піщинками, навіть пилинками історії. Немає вже нашої групи… А чи зможемо ми хоча б зберегти наші почуття? Чи зустрінемось через 5 років друзями, а можливо лише знайомими. Цього ніхто не знає. Автобус везе мене додому, раніше в такі моменти з радістю їхав, насолоджувався дорогою, краєвидом, лісами понад дорогами, містами що пробігають перед очами.. А зараз я бачу лише картинки з минулого. Я пам’ятаю випуск в школі, і чомусь дивно, що мені було досить легко прощатися, хоча й навчалися ми разом 11 років. Я не відчував болі, а зараз втрачаю людей з якими провів 5 років свого життя, але таке відчуття що все моє життя лише 5 років, і сьогодні прийде кінець життю. Знаю, що буде нове життя, нові друзі, але це все не те. Чому саме цей період найважливіший, чому в саме цей період життя таке яскраве, а його закінчення таке швидке. Давайте не будемо забувати друзів, частіше телефонувати, щоб сказати навіть таке банальне слово – Як справи. Ніколи не забувати про дати народження, і найголовніше про дату зустрічі. І вже при кожній зустрічі не будемо ховати свої почуття, а відкрито скажемо – Друзі,я вас всіх кохаю! Ви найкращі! Я сумую без вас!!! --------------------- ПС: знайшов в своїх архівах і вирішив опублікувати. Все це писав в автобусі, коли після випускного їхав додому. Все це було написано на емоціях, але й зараз все актуально! І Ви все одно найкращі! :)