TutaMC

Я не люблю копіпаст, і в мене його немає(наскільки я пам'ятаю), але хочу зробити виключення з правил. Не ображайтесь на мене за це. Бо далі буде оповідання Льва Толстого прочитане на сайті http://smartfiction.ru/... і публікую тому що дуже мене зачепили. Схожі думки в мене зі Львом. Раніше не стикався з творчістю цієї видатної людини, але зараз час виправляти цю мою помилку. Вже назакачував собі й інші оповідання Льва - буду потроху читати.

Удивительные существа. Лев Толстой.

Есть на свете такие существа, которые живут все от произведений земли, но для того, чтобы им было как можно труднее кормиться, они землю свою разделили так, что пользоваться ею могут только те, кто не работает на ней, те же, кто работают, не могут пользоваться ею и страдают и мрут поколения за поколениями от невозможности кормиться с земли. Кроме того, существа эти избирают по одному семейству или по нескольким из многих и отказываются от своей воли и разума ради рабского повиновения всему тому, что захотят делать над ними эти избранные. Избранные же бывают самые злые и глупые из всех. Но существа, избравшие и покоряющиеся, всячески восхваляют их. Существа эти говорят на разных языках, непонятных друг другу. Но вместо того, чтобы стараться уничтожить эту причину недоразумении и раздоров, они ещё разделяют сами себя, независимо от различия языка, ещё на разные соединения, называемые государствами, и из-за этих соединений убивают тысячи и тысячи себе подобных и разоряют друг друга. Для того, чтобы они могли удобнее разорять и убивать друг друга, существа эти надевают особенные, одинаковые, большей частью пёстрые одежды, придумывают средства убивания друг друга и обучают повинующихся многих одному наилучшим способам убийства.

Молодь, молодь. Досить часто вони не розуміють елементарних речей, хоча постійно вважають себе такими розумними, такими мудрими і ніколи не прислухаються до слів та порад старших. Ну можливо й моїх порад не почують, але все ж скажу одну річ, яку напевно чули надзвичайно багато раз, прохаю вас – зрозумійте її, зрозумійте те що «потрібно жити так неначе завтра не буде». Прийміть серцем це.

В старості є одна річ, яку більшість вважають негативом, але мені вона подобається – це далекозорість. Нехай мені складно читати газети, але ж тепер можу скільки цікавих речей бачити зі свого балкону. Я й раніше багато бачив через об’єктив свого фотоапарату, але зараз коли бачу все своїми очима, то сприймаю зовсім по різному.

Кожного дня виходжу на балкон і бачу новий фільм – в кінотеатрі завжди буде скучно, бо легко дізнатися кінець фільму, але ж світ навколо цікавіший, бо в ньому мені складно вгадати що буде і це незважаючи на те, що досить гарно знаю людей. А до того ж вид з мого вікна надзвичайний. І екран побільше чим в кінотеатрі…

Один погляд, один танець

Швидко прийшла весна, і ти з хлопцями поплентався на дискотеку. Ти відверто нудьгував. Але раптом зустрівся поглядом із чорними очима, які пронзили тебе наскрізь. Не думаючи ні про що, крім тих очей підійшов і запросив на танець. Згодилась. Було таке відчуття, що ти танцював не декілька хвилин, а декілька годин. Ти й зараз пам’ятаєш її очі, усмішку. Вона була просто… Я не можу підібрати слів. Ти ж балбес поки дивився в її очі встиг декілька разів наступити їй на ногу. Після танцю вона попросила почекати, сказавши, що скоро повернеться. Ти довго чекав, декілька разів обійшов район поблизу, але… не знайшов. Вона зникла без сліду. Багато хто її пам’ятав, але ніхто її не знав. Підійшов до кінця шістнадцятий рік життя. Ти став трішки дорослішим. На щастя, ти зберіг свою душу відносно чистою. Ти залишався таким же романтичним, ніжним, добрим… І саме тому тобі прийдеться стати особистістю. Бути не таким як інші! Давай продовжимо згадувати й трішечки аналізувати… але в наступний раз.

Твоя черствість

Далі в діло вступив Скептик. Він занудьгував за своїми рахівницями. Надивився фільмів про кохання. Й трішки подумавши, вирішив знайти дівчину. І якраз у той час до своєї бабусі в гості приїхала дівчина з Росії – Марина. Ти-Скептик почав із неї зустрічатись, а коли в кінці літа вона поїхала додому, то почалась переписка, яка тривала десь пів року. Аж поки Романтику стало соромно за дії свого друга, бо розумів, що майбутнього в їх відносинах немає, а чим більше він бреше Марині, тим гірше буде розлучення. Романтик написав Марині листа про припинення всіх відносин. Це було трохи боляче, бо через нудьгу твоєї скептичної частини страждала невинна дівчина. Потім після цього розриву, яке було дуже болюче для неї, вона досить різко змінилась в гіршу сторону. Як мені розповідали – закинула мистецтво, спорт, почала досить легко себе поводити. І в цьому є твоя вина. Як би склалось її життя, як би не те перше кохання до т-е-б-е? Цього не знаю навіть я. Але коли згадую, то на душі гірко. І тобі гірко? Ні? А чому ти інколи перечитуєш її листи, переглядаєш її чудові картини. Пам’ятаєш, про всі свої перемоги вона перш за все ділилась з тобою. Маринка тоді всіх людей малювала чомусь із блакитними очима. А той пейзаж, що зайняв перше місце на конкурсі. Та фігура, що вдалині стоїть біля річки чомусь так схожа на тебе. Її листи ти зберігай. Вона тебе, напевно, і зараз пам’ятає, і постійно згадує останній поцілунок. Його ніжність… Щось я забалакався, і майже забув сказати про головне – за цей поступок ти був покараний на одне нещасливе кохання. Несправедливо? Тобі краще знати, але покарання в будь-якому випадку буде.

Оповідання "Крок", це було перше моє оповідання яке не соромно показати людям. Свого часу було опубліковано в одному обласному журналі, ще пізніше на відомому українському сайті. Але чомусь ще й досі не публікував тут... Але спробую виправитися ). Сьогодні публікую першу частину, а всього їх три.

Крок. Частина 1. Передмова

І чому ти кричиш? Тихіш! Заспокойся! Це ж лише сон! Хто я? Твій ангел-охоронець. Мені трішки самотньо, от і вирішив поговорити. А ти краще уважно слухай і не пропускай жодного слова. Ми рідко з ким говоримо. Хто ти? Звичайне життя – просте життя! Життя без думок, працюють одні лише інстинкти! Гарна пропозиція, але ти не приймай її. Не можна її приймати. Зараз можеш із цим не погоджуватись. Але повір, коли в кінці свого життєвого шляху подивисься назад, на свої дії, на своє життя, на себе, тоді зрозумієш, що це так. Отже, у тебе лише дві дороги – стати особистістю, або вмерти! Так, так, лише дві! Ти повинен завжди це пам’ятати. Якщо людина - особистість, то це означає, що весь світ живе для неї. Залишився в тебе один лише крок на зустріч собі. Але щоб зробити це, потрібно проаналізувати своє минуле, бо в ньому відповідь на твоє запитання «Чому я ще й досі не особистість?». А хто ж ти зараз? Ще не особистість – це факт! І вже не звичайна людина - це також факт, бо питаєш частенько себе «Чому?»! Напівлюдина, на пів ще щось, і трі-і-і-ішки особистість! Якусь чудну суміш ти отримав. Життя дається для того, щоб прожити й у кінці життя сказати собі такі прості слова – «Я особистість». Шляхів до цього є безліч. І кожному вибирати свій шлях, але зараз хочу розповісти тобі, на мій погляд, найкоротший і найпривабливіший шлях.