Коли звільнявся з міліції, то дехто мені казав - "Нащо ж ти звільняєшся, тут же лиш 15 років попрацювати й можеш йти на пенсію". І дійсно, працюючи там в 35 років отримував би пенсію в розмірі 200долярів і був би повністю вільним. Та при цьому за плечима в мене б не було зовсім мозку, та були б круті звязки і зміг би відкрити точку з курами гріль. А до того в мене б напевно від суперового графіка в міліції був би як мінімум гастрит чи може язва, та натомість я б їздив на курорт біля тростяньця за пів ціни - оце ж круто. Як взагалі можна продавати зараз 15 мабуть кращих років свого життя, за якусь можливість байдикувати на пенсії.

А не краще знайти роботу, яка б приносила задоволення. Роботу, на яку хочеться йти кожного ранку. Роботу, при якій не любиш вихідні. Роботу, при якій можна отримувати гроші, за які можна жити. Роботу, при якій не розумієш нафіг в нашій державі стільки свят.

Я радий що не пішов в міліції. Я щасливий що в мене є краща в світі робота! Робота, яку я люблю!

Нафік пенсію! Давайте працювати!

PS: Я тут був установив СтарКрафт2, тому за ті дні що проходив його - дуже скучив за роботою! Нарешті СтарКрафт2 скінчився, подивився фінальний ролик компанії за теранів, і я можу нормально в повну силу працювати! Уря!

В тридесятому Харківсьому царстві одна юна особа задавала мені забагато питань, чим примусила мене думати. І думати про сенс життя, про те як треба жити і таке інше. Звичайно сенс життя в кожної людини свій, але я хотів би розповісти про свої роздуми, про свій сенс що є на теперішній момент.

Одже сенс життя для мене зараз заключається в двух словах "свобода" і "динаміка".

Свобода дає свободу думати що хочу, свободу робити що хочу, свободу бути де хочу. Звичайно в мене є обмеження, але це лише ті обмеження що я собі ставлю. Є в мене певні обов'язки, але це ті обов'язки що я собі поставив. Я кожного дня ходжу на роботу, не тому що мені вона потрібна, а тому що мені подобається моя справа. Інколи мені ліньки йти кудись, то я нікуди не йду, тому що я вільний. Інколи мені ліньки рано вставати, то я просто не встаю. І я кожного дня відчуваю свободу. Я гуляю по Харкові, і розумію що я свободний. І це свобода для мене є частина сенсу життя.

Інша вагома частина сенсу життя - "динаміка". Динаміка означає не втрачати швидкість. І в житті я 2 рази був на межі, перший раз коли я майже пішов в аспіранту, інший коли мені не потрібно було працювати, що б жити. В ті моменти я міг піти по простішому шляху і втратити швидкість, але на моє щастя я витримав ці випробування. Я як продовжував так і зараз продовжую вивчати нові речі, бувати в нових місцях, отримувати нові навики, переживати нові відчуття.

В цьому мій сенс!

А ви часто думаєте над такими вічними питаннями? А можете назвати свій сенс життя в декількох словах?

ПС: цей пост буде особливо цікавий для мене через декілька років, щоб подивитися на себе з відстані і порівняти.

Всі бачили шоу "Україна має талант"? А я бачив лише в пародії від "Файної Юкрайни". Тож я недовго думаючи вирішив, що якщо Україна має талант, то я значить маю в сто-пітцот раз більше таланту і придбав собі гітару )

Хоча сама покупка не була легкою і зайняла не мало, не багато а майже цілий день. За цей час було пройдено 5 магазинів і перепробувано десятки гітар. З цієї маси було 3 гарних кандидата. Одна гітара була на класичною на вигляд, і звучала десь на 9.5 з 10 балів. Одна була сірого кольору, невелика, прикольненька, і звучала на 9 балів. І нарешті третя була чорного кольору, суперовим грифом, суперовим дизом, і зі звучанням на 9 балів. Це було не легке рішення, але всеж таки тепер в мене чорна гітара, і з кожною хвилиною гри на ній - розумію що правильно вибрав! Це дійсно та гітара, що мені підходить! Дякую Славі, що допоміг мені з цим вибором.

Так що в цім світі, починаючи з сьогоднішнього дня, на одного музиканта стало більше!

Новий Рік в мене асоціюється з ялинкою, шампанським і Іронією Долі. В дитинстві це було дійсно надзвичайне яскраве свято, котрого чекав дуже й дуже довго. Зараз вже все трішки не так, це як декілька днів відпочинку, та ще момент подумати про рік минулий і про рік майбутній. Це момент підведення підсумків, і планування майбутнього.

Минулий рік мені приніс:
- дуже й дуже багато нових знайомих і багато нових друзів;
- було опубліковано близько 15 статтей в журналах, і газетах;
- я зміг забезпечити собі мінімальну пенсію, тобто якщо мені все набридне і я буду лише сидіти вдома і не працювати, то моєї пенсії(пасивного доходу) вистачить щоб худо-бідно жити;
- я багатенько подорожував по Україні;
- я забув ПХП, майже не цікавлюсь останнім часом безпеки, натомість я став справжнім професіоналом по Пітону;
- я набагато помудрішав за цей рік;
- сильно підтягнув свій рівень англійського;
- кількісь читачів блогу виросла в 3 рази, приблизно з 100 уніків в день до 300 уніків;
- я спробував викладати в університеті і це було цікаво.

Отже, цей рік був не складним для мене, але його я закінчив на 4+, що я вважаю гарним результатом.

А тепер щодо майбутнього року, то я хотів би виконати деілька завдань:
- вивести мій англійський на вільний рівень;
- поподорожувати по інших країнах;
- збільшити свій місячний дохід разів в 50;
- піти на пенсію, і займатися в основному художньою літературою.

Ось такий план. Тож бажаю собі щоб він здійснився.

А Вам мої друзі ДЯКУЮ що були рік зі мною, надіюсь те що я писав цей рік було вам цікаво. Гарно, весело відсвяткувати Новий Рік!

З НОВИМ 2010 РОКОМ!

Бажаю Вам щоб Ви мріяли і ВСІ ці Ваші мрії збувалися!

Коли ще на землі жили дракони, а гобліни сиділи в печерах, а не в Верховній раді. То в ті часи я закінчив Університет і пішов працювати в ХІРЕ. Одна з головних причин цього вибору - бажання отримати Ph.D. Дурним був. Чомусь раніше для мене це здавалося круто. Ще всього лише рік назад була важлива чужа думка стосовно себе. Типу отримую Ph.D. - можна опставити собі плюсик...  а нафіг? Як би я все ж таки пішов в аспірантуру, то це б означало що я привязаний до якихось правил. Теж саме що в тюрьмі, і стереотипи це краще за тюрьму для "управління стодом" бо ж не відчуваєш стін, вони невидимі.

У всього в світі є причини, то ж якщо є стереотим правила, то значить це комусь потрібно. Ще рік назад й був трішки в полоні стереотипів. Але все ж знайшов вихід, і він для мене один - послати всіх розумників-порадників (і мене в тім числі) і жити власним життям. Коли щось робити, то треба двічі подумати, чи цього дійсно ти хочеш, чи просто це круто в очах оточуючих, чи так потрібно...

Свого часу, найважливіше, що дав мені мій викладач Кухаренок Михайло Андрійович це не конкретні знання, а мідрість, філософію, яка не відразу дійшла до мене, а рік чи два переварювалася. Потрішки доходила ця мудрість до свідомості. От памятаю він розповів історію зі своєї юності, що був він старанною, слухняною дитиною, але вчасно зрозумів що це погано, а змінити це вирішив радикально все - він підійшов на площу "свободи" до того будинку навпроти Ільіча Лохніна і на весь голос заспівав якусь пісню радянську пісню. Всі люди йшли, дивилися, дивувалися, думали що якийсь дурачок втік з психлікарні, а йому було всеодно на думки інших. Далі він розповідав, що це був перший раз коли відчув справжню волю, свободу, вудчув перший раз себе особистістю.

Нажаль, я заслабкий, щоб так різко пройти цей шлях від стада до особистості, я вибрав повільний шлях, коли потроху усвідомлюю якість істини і потроху зміною свою свідомість. Це складний шлях, бо 20 років мене всі навкруги вчили рабській, стадній психології... А тепер все змінити дуже важко.

І я б хотів щоб кожен з вас жив своїм життям, а не іншим. Для когось щастя, це бути відомим, для когось бачити свого сина, для когось цілувати якусь модель... і в кожного свого щастя - але головне щоб воно було своїм, а не запозиченим в батьків, в телевізора, в сусідів.

Ось подумайте будь-ласка як часто робите те чого не хочеться? А як часто чогось сильно бажається але не робите, бо оточуючі косо на вас подивляться? Бо кожен такий прояв це маленька огорожа щодо важої особистості.

Правда знову я розпочав з одного, а перейшов на інше... Стосовно ж аспірантури, то це чистої води понти. Кандидатська не дає ні знань, ні мудрості, ні грошей. Вона лише забирає 3 роки життя на бюрократію. То ж мені пофіг на неї. Три роки набагато дорожчі за якусь бумажку і величезне звання Ph.D. :)

Be the person!

Сьогодні розпочинаєнься лотарея ГрінКард. Мабуть не знайдеться людини, яка про неї нечула. І напевно це єдина лотарея, в яку грає весь світ. А виграти в ній можна не гроші, а лише маленьку пластикову картку, що дозволяє вам постійно жити в Америці і мати всі права, що й громадяни, крім виборних прав.

В цьому році я також буду подавати документи, бо жити в Америці - моя мрія, давнішня мрія, найбільша мрія.

Я хочу поїхати в іншу країну, тому що я слабкий до зовнішнього впливу. Я не маю товстої шкіри, яка б змогла захистити мене. Хочу переїхати в країну, де бидла трішки менше ніж у нас. Країну, де люди не плюють, де не кидають окурок на землю, а не в мусорку що стоїть біля мусорки. Туди, де більше посміхаються, нехай це і в більшості не справжня посмішка, але це краще ніз справжній оскал. Я не кажу в абсолютних значеннях, я лише в відсоках. Я точно знаю, що скрізь є різні люди, але я враховую процентне співвідношення. І я ніяким чином не хочу нікого образити.

Кажуть, що якщо хочеш щось змінити, то почни з себе, і це напевно правильно, якби я мав вічність. Але мені даровано лише коротке життя, яке я хочу прожити суперово, а не чекати поки інші зміняться.

Це не означає що я не люблю батьківщину. Це лише означає що я занадто слабкий, щоб жити тут.

Зараз я маю всього вдосталь. Я маю прикольну роботу і навіть не одну, я маю дуже велику зарплату, я маю багато найкращих в усьому світі друзів, в цьому році я відпочивав напевно більше ніж за все життя разом взяте. Але ми живем в соціумі, і від нього я ніяк не можу втекти. Повторюся, що я заслабкий щоб жити в цім соціумі.

І я завидую тим хто має товсту шкіру і не звернає уваги на соціум. Я завидую вашій силі. Завидую тому що вам нікуди не треба їхати. Якби я міг, я б залишився і нікуди б не їхав.

Тож я подаю заявку, і буду чекати, вірити і надіятися, що виграю! Хоча можливо це все не так, і поживши там трішки я зрозумію, що помилявся і повернусь назад... Все може бути, але що б знати то треба спробувати.

Я не люблю копіпаст, і в мене його немає(наскільки я пам'ятаю), але хочу зробити виключення з правил. Не ображайтесь на мене за це. Бо далі буде оповідання Льва Толстого прочитане на сайті http://smartfiction.ru/... і публікую тому що дуже мене зачепили. Схожі думки в мене зі Львом. Раніше не стикався з творчістю цієї видатної людини, але зараз час виправляти цю мою помилку. Вже назакачував собі й інші оповідання Льва - буду потроху читати.

Удивительные существа. Лев Толстой.

Есть на свете такие существа, которые живут все от произведений земли, но для того, чтобы им было как можно труднее кормиться, они землю свою разделили так, что пользоваться ею могут только те, кто не работает на ней, те же, кто работают, не могут пользоваться ею и страдают и мрут поколения за поколениями от невозможности кормиться с земли. Кроме того, существа эти избирают по одному семейству или по нескольким из многих и отказываются от своей воли и разума ради рабского повиновения всему тому, что захотят делать над ними эти избранные. Избранные же бывают самые злые и глупые из всех. Но существа, избравшие и покоряющиеся, всячески восхваляют их. Существа эти говорят на разных языках, непонятных друг другу. Но вместо того, чтобы стараться уничтожить эту причину недоразумении и раздоров, они ещё разделяют сами себя, независимо от различия языка, ещё на разные соединения, называемые государствами, и из-за этих соединений убивают тысячи и тысячи себе подобных и разоряют друг друга. Для того, чтобы они могли удобнее разорять и убивать друг друга, существа эти надевают особенные, одинаковые, большей частью пёстрые одежды, придумывают средства убивания друг друга и обучают повинующихся многих одному наилучшим способам убийства.

Цікаво, чи подобаються вам проблеми? Що для вас краще - жити з проблемами, чи без них?

Бо я вже давно для себе визначився що життя без проблем неможливе... Це ж було б надзвичайно скучно. Ось тільки подумайте, що ви сама багатша людина, та й всі люди вас обожнюють, тай маєте все що побажаєте. Ну можливо це цікаво буде день, чи два... Але не більше. Ні до чого йти. Немає цілі. Мені краще життя з проблемами, чим без них. Лише від проблем можливо отримати задоволення, а точніше ти борешся з проблемою, а потім коли все вирішується - ти на сьомому небі. І чим складніша була проблема, тим більше насолоди отримаємо від її вирішення. Нехай можливо інколи здається, що з проблеми немає виходу, але це так лише здається, і це є ознака того що скоро проблема здасться.

І ось лише декілька хвилин назад я вирішив проблему, що не піддавалась годин з 5. П'ять безперервних годин я бився над її вирішенням, і навіть не знав, чи зможу її вирішити, але все ж таки вона піддалася. Задача була наступна - є такий код:

Це налаштування сервера nginx, яке спочатку повинно отримати запит і обробити його ПХП скриптом, якщо виникне помилка, то запит потрібно направити на якийсь інший бек-енд, якщо і там буде помилка, то потрібно показати статичну сторінку з помилкою. І як я не пробував, але nginx ніяк не хотів направляти помилку на статичну сторінку... Тож бився я над цим, міняв конфіги, тестив, і знову щось міняв, а результату не було. Але через години праці на очі попався один параметр, що включає рекурсивність в помилках, тобто вложеність повинна б спрацювати... Вніс в конфіг строчку:

І все, нарешті запрацювало! Уряяяя! ;)

Тож, я хочу сказати, якщо вже руки опускаються перед проблемою, то зроби ще крок, бо може до результату лише один крок залишився. А потім ще один, і ще один... І не вчуєшся коли будеш на вершині.

По справах був в центрі Харкова, а назад думаю пройдуся від університету до радянської... І нащо пішов, лише розстроївся.

Спочатку побачив якогось політика на бігборді зі словами "Продуктивне село врятує Україну"... І знаєте, реклама повністю відображає яка в нас переважна більшість людей. Бо замітьте на бігборді сказано, що село врятує... А в селі поставлять бігборд, що "Продуктивний Харків врятує Україну"... І всі країну будуть рятувати, тільки не ти звичайний житель, ти ж можеш піти ніхрена не робити, дивитися Санту Барбару і ждати поки хтось врятує. Ти звичайний житель можеш і далі казати, що винуваті всі. Тобі на водку нехватає, то ж ти не винуватий, то винуваті інші, винувата влада, винувата твоя сусідка, винувата Америка, винувата Росія, винувата навіть твоя собака, а ти ж такий хАроший ніхрена не винуватий... Ляжь віддихни, а потім іди до свого сусіда і вже жалуйся йому, що всі такі хренові, а ти блять ангел.

І неначе я с такими людьми стараюсь не спілкуватися, стараюсь їх уникати і навіть не замічати, але ж не виходить... і постійно бачу їх, ось і сьогодні якась старуха купляє в Буфеті піцу, і ниє продавцям "оце положили кусок мяса за дві гривні, а продаєте за 15 гривень", і так і хочеться сказати, що ж ти бля якщо така розумна сама не продаєш піцу за 3 гривні, чи блядь хочеш і тут щоб пільги були за охрененні заслуги перед родіною, та я по фейсу бачу що просиділа все життя десь, ніхрена не робила, лише штампіки ставила! Та ладно, промовчав, бо нащо трогати Г, якщо ж не трогати воно і воняти не буде, хоча тут все не так, навіть якщо не будемо трогати всеодно завоняє.

Мені цікаво скільки це Радянське минуле буде впливати на Україну! Одне покоління? Два? Три? я думаю мінімум 3!

А чому ж думаючих сучасних людей так мало...

Та й доречі потрібно привітати Харків з закінчення спокійних 2-х місяців, бо вже сьогодні в парку кількість бидло-груп збільшилося раз в 10. Тож не раджу найближчі місяці ходити в парку поки "еліна" України не проп'є батьківські гроші.

Щось аж занадто негативний пост вийшов, то щоб розбавити, послухайте одну з кращих пісень одного з кращих співаків Боба Ділана. Надіюсь вам сподобається:

З самого дитинства втікав від стабільності. Спочатку після 9-того класу пішов навчатися в юридичний ліцей в Києві, тому що в школі було все занадто стабільно. Після закінчення ліцею не пішов в київський міліцейський універ, бо туди брали ліцеїстів без екзаменів, а поступив в харківський універ.

Рік назад був випуск, і після нього я б міг зробити добру кар'єру в міліції, наприклад, пропонували роботу в УБОЗі в Києві, в ДАІ також в Києві, а якщо поближче то міг піти і в Полтавський УІТ працювати. Але не хотів, і хоча можливо здається так не зробив тому що не люблю міліцію (хоча це й правда відносно начальства і якоїсь частини міліціонерів), але основна причина в тому що як би пішов туди робити, то з точністю в 99% зміг би сказати, що буде зі мною через рік, де буду я через 10 років, де через 30. І можливо навіть вгадав би де мене похоронять через так років з 80.

Але ні, я так не хочу. Не хочу я стабільності. Хочу постійних змін, і навіть не важливо, що інколи вони бувають негативними. Для мене краще негативні зміни, ніж стабільність. Хоча правда негативних змін поки що майже не зустрічав...

І ось пройшов з дня випуска однин рік, я не пішов в міліції, а влаштувався в ХІРЕ. Познайомився з багатьма цікавими людьми. Отримав нових справжніх друзів... І неначе все й супер, але зараз(точніше десь з місяць чи два назад) в мене знову починає з'являтися почуття стабільності, я вже знаю що буде завтра, післязавтра, через місяц. І це мене вбиває морально. Тому постав перед вибором, як щось змінити, які зміни вибирати. І одним з швидких варіантів, є знайти роботу десь подалі від поточної стабільності. Спочатку було запропоновано гарну роботу в Санкт-Петербурзі, але я відмовився, бо це не значні зміни. Десь місяц назад пропонували також цікаву роботу в Києві, а це ще менші зміни.

Щоб було значне, я вважаю потрібно поїхати і спробувати попроцювати за кордоном. І на це зараз направлена велика частина моєї діяльності. Англійський я вважаю знаю вже на рівні достатньому для спілкування, тому залишилося вибрати країну. І поки що в умі є дві цікаві англорозмовляючі: Англія і США. Англія, тому що не далеко. А США - тому що це мрія навіяна фільмами. І я знаю, що навіть якщо поїду в Англію, то через рік все одно переберусь в США. Так що Англія можу бути лише перевалочним пунктом.

І от сьогодні остаточно завершив своє перше англійське резюме і порозсилав на Англію штук 10 резюме, і на США штук 10. Розсилав швидко, малодивлячись на фірми що пропонували роботу, навіть зарплатою не цікавився. І незнаю скільки пришлють відповідь. Але якщо хоч одна фірма відповість, то це буде гарний результат... І буду продовжувати вивчати іноземний ринок, мову і розсилати резюме.

Про наступні події, що трапляться в першу чергу буду вас, мої друзі, інформувати.

Продовження скоро буде...