Десь в Чугуївських лісах, чи може в Зміівських, а точніше між ними, є маленький лісок - кілометрів зо 10 має в діаметрі. І неначе й звичайнісінький ліс, але має оду чудернатську річ, якщо подивитись на карти, то можем побачити як через весь ліс йде лінія високовольтної напруги. І йде вона до якогось села в 100 домів. Якось дивно... Тому зібрали з другом розвідувальну групу, взяли GPS-навігатор, доїхали до краю ліса, і по GPS-су пішли прямо в центр лісу до високовольтки.

На початку розвід операції знайшли покинуту базу відпочинку, яка вже дуже давно позаростала, будинки наполовину поруйнувалися, але все це цікаво виглядає - бо відразу здається що ти попав в СССР, що тут зараз приїхала група з якогось заводу, всі відпочивають, бігають. Відразу можна зрозуміти, що, наприклад, по цій доріжці ходили до річки, а тут була їдальня. А тут якийсь актовий зал... Але це ж не основна задача, тому ми пішли далі... Про сам похід через ліс нічого цікаво сказати не можна... було важко йти без дорожок, через кущі і в основному в гору, але все це банально. Ну блукали ми так по лісу досить довго, а вже десь о після обіду знайшли те що шукали...

Представте собі, що йдете по куширях, а тут спереді бачете бетоновану дорогу в центрі лісу. І це все секретна база протиповітряної оборони, що була покинута нашою армією десь в 1996 році. Але від того, що вона покинута навіть цікавіша. В нас була карта самої бази, але вона була настільки далека від реальності, що майже не пригодилася. Так от на території бази ми знайшли багацько якихось складів. Зверху них насипаний грунт, на якому росте трава і дерева - для маскування. В середині складів якісь квадратні бетонні блоки. І одна з теорій, що саме зверху бетонних блоків лежали ракети. Але з усіх складів найбільше виділяється лише один своєю укріпленістю, бо лише він окремо огорожений, має власне КПП, має декілька протиударних укріплень, а в середині має якісь кімнати, з окремим входом.

Також по базі багато невеликих колодязів метрів на 3 в яких часто валяються драбини, що раньше по них спускалися в низ, тільки нащо вони? - ми не зрозуміли. Але навколо деяких є екскаваторні ями, тобто коли виїзжали вояки, то щось забирали відтіля.

Ще ми знайшли 2 бункери, досить цікаво б було зайти в середину, але ми, нажаль, не взяли ліхтарі. Спробували зайти туди з телефонами, але від них в повній темноті не було жодної користі.

Також знайшли гаражі і ремонтні блоки. Недалеко від них стояла казарма на 3 поверхи. Ще зустрічали багато різних споруд, але зрозуміти нащо вони не змогли.

А найцікавіше з усього це гора, спеціально насипана гора, де раніше стояв радар. Коли на неї виходиш, то відразу бачиш майже весь ліс навколо - надзвичайно гарно.

База велика по розмірам, все розкидано на великій території, тому все відвідати не вдалося. Але плануємо ще раз туди поїхати, бо хочеться ж все таки полазити в бункерах.

Ще декілька фотографій на Пікаса - http://picasaweb.google.ru/spirt40/Pro_public#

Ніколи не любив розмовляти, а тим більше писати про релігію. Але зараз не можу втриматися - зачепило за живе.
Нещодавно як завжди діставши пачку «спаму» зі свого почтового ящика почав перечитувати і шукати анектоди, але на моє горе очі щось впали на статтю з назвою «Покровская радость харьковских крестоходов» опублікована в газеті «Нова демократія» від 17 жовтня 2008 року під авторством Станіслава Мінакова.
В ній йдетья що якийсь пастир повів свою отару... А точніше деякий, як пише автор «наш патріарх Алексій» повів багато людей на 4-тирьох дневний похід по Харківщині з якоюсь там іконою. Ну якби повів, той повів. Чим би дитина не бавилась. Але автор з великою гордістю описав один момент їхнього походу. Дозвольте зацитую

на наших очах рейсова маршрутка випустила 4-тирьох жінок, які вимагали зупинки, а розпорядчі колони стукали в вікна цього мікроавтобуса: «А діти! Виводьте дітей під ікону!». Автобус потім обігнав нас, і з нього нам назустріч вийшли всі! Ми бачили їх знизу стоявших і терпляче чекаючих на те щоб стати перед Пісчанською іконою на коліна.

Коли прочитав, то уявив собі цю картину - автобус і людей стукаючих в вікна і щось кричащих. Мені б було страшно. А вам? В таких ситуаціях немає людей, є натовп.

Всі ці чувачки гордяться, що вчать і знають біблію, але ж в ній написано - «не сотвори собі ідола на землі». А скажіть мені - ікона - це не ідол?

Для мене особисто існує 2 різних понятті:

  • религія;
  • віра.

Релігія це зовнішня оболонка, це пусте місце, ніщо. Віра любить. Релігія кричить, що любить.

Особисто для мене Бог в серці, а не зовні, не на язиці. Якщо ти віриш, то вірь собі про себе, вірь, люби, перебувай в любові, з Богом, але ж не кричи про це.

Тепер декілька слів хочеться сказати особисто «крикунам». Ось для вас особисто ваш священник більше вартий в житті за Бога. А нещодавно бачив якогось «наближеного до Бога» чувачка, розвішаного в величезні золоті хрести і він приїхав був з Києва в Харків на поганій машині - типу останнього мерседеса з особистою охороною. І тут я подумав, що можливо він не читав біблію і те що в ній написано його не стосується. Нащо йому охорона, коли ж в його любимій біблії сказано, що й пилинка з нього не впаде без волі бога. А можливо Бог особисто придумав для нього свою біблію, окрему.

28.10.2008

 
 
 
Роман Хоменко aka PresidentUA
mail/jabber: spirt40@gmail.com