TutaMC

В тридесятому Харківсьому царстві одна юна особа задавала мені забагато питань, чим примусила мене думати. І думати про сенс життя, про те як треба жити і таке інше. Звичайно сенс життя в кожної людини свій, але я хотів би розповісти про свої роздуми, про свій сенс що є на теперішній момент.

Одже сенс життя для мене зараз заключається в двух словах "свобода" і "динаміка".

Свобода дає свободу думати що хочу, свободу робити що хочу, свободу бути де хочу. Звичайно в мене є обмеження, але це лише ті обмеження що я собі ставлю. Є в мене певні обов'язки, але це ті обов'язки що я собі поставив. Я кожного дня ходжу на роботу, не тому що мені вона потрібна, а тому що мені подобається моя справа. Інколи мені ліньки йти кудись, то я нікуди не йду, тому що я вільний. Інколи мені ліньки рано вставати, то я просто не встаю. І я кожного дня відчуваю свободу. Я гуляю по Харкові, і розумію що я свободний. І це свобода для мене є частина сенсу життя.

Інша вагома частина сенсу життя - "динаміка". Динаміка означає не втрачати швидкість. І в житті я 2 рази був на межі, перший раз коли я майже пішов в аспіранту, інший коли мені не потрібно було працювати, що б жити. В ті моменти я міг піти по простішому шляху і втратити швидкість, але на моє щастя я витримав ці випробування. Я як продовжував так і зараз продовжую вивчати нові речі, бувати в нових місцях, отримувати нові навики, переживати нові відчуття.

В цьому мій сенс!

А ви часто думаєте над такими вічними питаннями? А можете назвати свій сенс життя в декількох словах?

ПС: цей пост буде особливо цікавий для мене через декілька років, щоб подивитися на себе з відстані і порівняти.

Коли ще на землі жили дракони, а гобліни сиділи в печерах, а не в Верховній раді. То в ті часи я закінчив Університет і пішов працювати в ХІРЕ. Одна з головних причин цього вибору - бажання отримати Ph.D. Дурним був. Чомусь раніше для мене це здавалося круто. Ще всього лише рік назад була важлива чужа думка стосовно себе. Типу отримую Ph.D. - можна опставити собі плюсик...  а нафіг? Як би я все ж таки пішов в аспірантуру, то це б означало що я привязаний до якихось правил. Теж саме що в тюрьмі, і стереотипи це краще за тюрьму для "управління стодом" бо ж не відчуваєш стін, вони невидимі.

У всього в світі є причини, то ж якщо є стереотим правила, то значить це комусь потрібно. Ще рік назад й був трішки в полоні стереотипів. Але все ж знайшов вихід, і він для мене один - послати всіх розумників-порадників (і мене в тім числі) і жити власним життям. Коли щось робити, то треба двічі подумати, чи цього дійсно ти хочеш, чи просто це круто в очах оточуючих, чи так потрібно...

Свого часу, найважливіше, що дав мені мій викладач Кухаренок Михайло Андрійович це не конкретні знання, а мідрість, філософію, яка не відразу дійшла до мене, а рік чи два переварювалася. Потрішки доходила ця мудрість до свідомості. От памятаю він розповів історію зі своєї юності, що був він старанною, слухняною дитиною, але вчасно зрозумів що це погано, а змінити це вирішив радикально все - він підійшов на площу "свободи" до того будинку навпроти Ільіча Лохніна і на весь голос заспівав якусь пісню радянську пісню. Всі люди йшли, дивилися, дивувалися, думали що якийсь дурачок втік з психлікарні, а йому було всеодно на думки інших. Далі він розповідав, що це був перший раз коли відчув справжню волю, свободу, вудчув перший раз себе особистістю.

Нажаль, я заслабкий, щоб так різко пройти цей шлях від стада до особистості, я вибрав повільний шлях, коли потроху усвідомлюю якість істини і потроху зміною свою свідомість. Це складний шлях, бо 20 років мене всі навкруги вчили рабській, стадній психології... А тепер все змінити дуже важко.

І я б хотів щоб кожен з вас жив своїм життям, а не іншим. Для когось щастя, це бути відомим, для когось бачити свого сина, для когось цілувати якусь модель... і в кожного свого щастя - але головне щоб воно було своїм, а не запозиченим в батьків, в телевізора, в сусідів.

Ось подумайте будь-ласка як часто робите те чого не хочеться? А як часто чогось сильно бажається але не робите, бо оточуючі косо на вас подивляться? Бо кожен такий прояв це маленька огорожа щодо важої особистості.

Правда знову я розпочав з одного, а перейшов на інше... Стосовно ж аспірантури, то це чистої води понти. Кандидатська не дає ні знань, ні мудрості, ні грошей. Вона лише забирає 3 роки життя на бюрократію. То ж мені пофіг на неї. Три роки набагато дорожчі за якусь бумажку і величезне звання Ph.D. :)

Be the person!