"Було майбутнє в України", я так вважав ще декілька років назад. Постійно країна змінювалася, росла. Не так швидко, але все ж. Спочатку комуніст Кравчук, потім його змінив вже напівкомуніст-Кучма, який в принципі непогано працював в економічному плані зважуючи на те становище країни. Після того до керівництва прийшов Ющенко. Якого я надзвичайно поважаю. Можливо з нього не дуже й добрий економіст, та він намагався культурно змінити країну. При ньому була повна свобода слова. Гарні дні були.
Та вибрали Януковича. Ще й досі не можу розуміти як за нього можна було голосувати. Знаєте на ньому прямо ж було написано "НЕ ГОЛОСУВАТИ, БО КАПЕЦЬ", а людям же хочеться нерви полоскотати, хочеться спробувати який-то буває капець. І вже Вітюня при владі. І чесно кажучи виходу щось з цього я не бачу! Вибрали нового Лукашенка! Можливо й на наступні вибори буде хтось інший в президентах, але він буде з донецького клану, і різниці не буде. Можливо говорити краще буде та й все.
В мене таке відчуття що це все наслідки величезного провалу 1991 року, коли вибрали Кравчука. Що Ющенко лише локальний максимум на графіку того провалу. Ну були ж прекрасні кандидати такі як Левко Лук'яненко, та ні... Народ вибрав шлях назад. Назад до диктатури. Левко Лук'яненко пів життя віддав за країну, і про це знали. Та голосували за звичайного комуніста Кравчука.
Знаєте, я навіть незнаю як тут жити. Не те що я не можу тут жити - я вже звик. Просто мені боляче якщо мої діти житимуть в такій країні. Я буду намагатися поїхати з України. Це звичайно не по геройськи, та не бачу за що боротися. Раціоналіст я, і навіть маленького шансу для перемоги не можу побачити. Головне ж в боротьбі підримка людей, а яка ж тут підтримка може бути коли Україну любить більшість лише в декількох областях.
Мені залишаєтся зараз лише поїхати восени в Львів до памятника Героя України Стапана Бандери положити квіти і промовити "Вибач Друже! Ми програємо. Нічого не можемо зробити. Нам залишається лише молити Бога. Вибач!".
